З досвіду роботи

ВСТУП                                                                                                 

Апробовано інтеграцію деяких сучасних технологій навчання у розвиток мовленнєвих компетентностей учнів на уроках української мови.

Опис та презентація досвіду роботи вчителя української мови та літератури вищої категорії, старшого вчителя Туменського навчально-виховного комплексу «ЗОШ І – ІІІ ступенів – ДНЗ»  Дерачиць Ірини Миколаївни.

Адреса досвіду Туменський навчально-виховний комплекс «ЗОШ І – ІІІ ступенів – ДНЗ», с.Тумень Дубровицького району Рівненської області, 34110

Автор досвіду Дерачиць Ірина Миколаївна, вчитель української мови та літератури Туменського навчально-виховного комплексу «ЗОШ І – ІІІ ступенів – ДНЗ» 

Тема досвіду. Розвиток мовленнєвих компетентностей учнів на уроках української мови.

Актуальність і перспективність досвіду

   Мовна освіта в Україні передбачає удосконалення технології навчального процесу, наближення його до вимог сучасного суспільства, що потребує високоосвічених, інтелектуально розвинених і відданих державі громадян, які легко і вільно можуть спілкуватися між собою, утверджуючи статус української мови як рідної і державної. Досягти цього сучасна школа може за умов підвищення рівня навчання мови, розв’язання багатьох методичних проблем, пошуків нових підходів до навчання мови.

    Це чітко відзначено в Законі про освіту в Україні, Концепції мовної освіти і Державному стандарті базової і повної середньої освіти.

    Одним із найважливіших орієнтирів розв’язання проблем навчання мови є Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти, де визначаються підходи, рівні оволодіння мовою, комунікативні завдання і цілі, компетенції.

    Сьогодні йдеться про формування людини, здатної приймати відповідальні рішення, самокритично мислити, творчо вирішувати проблеми, самореалізовуватися  - компетентної особистості.

    Основна мета навчання рідної мови полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно доцільно вміє користуватися засобами рідної мови – її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), тобто забезпечує належний рівень комунікативної компетенції.

    Основне завдання уроку мови – це виховання творчої мовної особистості. Суспільству потрібна інтелектуально й соціально компетентна особистість, яка здатна застосовувати набуті знання в нестандартних ситуаціях, неординарно розв’язувати проблеми, створювати нове, бути взірцем для наслідування.

  Зрозуміло, що процес отримання інформації не є проблемою для учня, складнішим є процес оперування нею. Актуальність даного питання і зумовила вибір теми «Розвиток мовленнєвих компетентностей учнів у навчанні української мови».

Науково-теоретична база                                                                 

З огляду на критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти компетентність визначається як «загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню», й поділяється на такі основні групи: соціальні, полікультурні, комунікативні, інформаційні, саморозвитку та самоосвіти, продуктивної творчої діяльності.

Питання формування компетентностей висвітлено в Концепції загальної середньої освіти, концепціях мовної та літературної освіти, Державних стандартах базової та повної загальної середньої освіти, нових програмах. Так, у Програмі з української мови зазначається, що одним із головних завдань є «вироблення у школярів компетенцій комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях».  

Основна мета навчання рідної мови полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами рідної мови – її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо).

Мовленнєва компетентність формується за принципом структурної системності, який передбачає поступове ускладнення і поглиблення мовленнєвознавчих понять та формування вмінь в усіх видах мовленнєвої діяльності.

Орієнтація на компетентнісний підхід у визначенні цілей освіти є головною у роботах вітчизняних дослідників Л.І. Ломако, В. Раєвського, Г. Токмань, російських - І. Дахіна, М. Скаткіна, А. Хуторського. Питання підготовки вчителя до роботи в умовах компетентнісного підходу вивчають науковці А. Ситченко, В. Шуляр.

Для формування мовленнєвих компетентностей учнів у практику введено традиційні та інноваційні технології організації навчальної діяльності.

Основна освітня мета досягається комунікативно-функціональним та особистісно-орієнтованим підходами до навчання рідної мови, основні принципи яких висвітлено у дидактичних працях І.С. Якиманської, методичних посібниках П. Гузика, А. Фасолі. Ці технології сприяють індивідуалізації навчання, здійсненню диференційованого підходу.

Серед інноваційних використовуються інтерактивні технології, які пропагують О.М. Пєхота, Л.В. Пироженко, О.І. Пометун. 

      Особливе значення надано технологіям особистісно-розвивального навчання Ельконіна-Давидова, які допомагають самовираженню, самореалізації особистості. 

Наукова та практична новизна: пристосовано   елементи розвивального навчаннання до викладання мови, формування мовленнєвих компетентностей.

Провідна ідея досвіду полягає у виробленні певної сукупності технологій навчання української мови, що сприяють розвитку мовленнєвих компетентностей учнів, творчих нахилів, інтересів, умінь і навичок, а в цілому - компетентної особистості.

За інноваційним потенціалом досвід носить комбінований характер, так як передбачає конструктивні поєднання, інтеграцію сучасних педагогічних технологій та методик, спрямованих на розвиток  компетентної особистості, що дозволяє вчителю створювати власні комбінації, а не заглиблюватися в суть однієї технології.

Результативність досвіду

Підвищився інтерес до вивчення предмета, збільшилась кількість учнів, що бажають взяти участь у різноманітних конкурсах, у творчих конкурсах учні займали призові місця на обласному рівні, почалася тенденція зростання успішності. Зацікавленість предметом стала професійним вибором для ряду учнів.      

Сутність досвіду

Мета: розвиток мовленнєвих компетентностей учнів на уроках української мови в умовах технологізації освіти, формування в учнів здатності знаходити правильне рішення в різних життєвих ситуаціях.

Інтеграційні процеси, що відбуваються в українському суспільстві вимагають нової школи, метою якої є створення «умов для розвитку і самореалізації кожної особистості», формування покоління, «здатного навчатися впродовж життя».

Такий підхід є вимогою часу. Головними проблемами, на які сьогодні орієнтує дидактика, мають бути не просто питання «що вчити?», а «для чого вчити?» і «як учити?» Тому пріоритетами державної політики розвитку освіти є особистісна орієнтація, формування національних загальнолюдських цінностей, створення умов для формування життєвих компетентностей школярів.

Технологія досвіду

Сучасна школа повинна піклуватися насамперед про розвиток особистості. Це людина, яка побачить світ у всьому різноманітті кольорів, що має свої думки і переконання.

Література та мова вивчаються не для того, щоб через багато років розповідати правила, знати біографії всіх письменників, теми та ідеї художніх творів.

Необхідно поставити інше завдання: навчити дитину жити, думати, володіти усним та писемним мовленням; донести до свідомості думку про мову як генетичний код нації.

Сьогодні вчителеві потрібно не навчати аналітично, а працювати над формуванням компетенцій.

Учитель є не просто носієм інформації, а промоутером навчання, тобто персоною, яка спонукає учнів оволодівати знаннями, крокує поруч з ними, співпрацює у складній справі, дає можливість поринути у світ знань та почуватися там комфортно.

Справжній учитель повинен ставитися до учнів з повагою, якщо він бажає отримати повагу з їхнього боку. Тактовність - це не метод, а риса характеру учителя.

Зміст досвіду роботи  

Удосконалення загальної середньої освіти спрямоване на переорієнтацію процесу навчання, на розвиток особистості учня, навчання його самостійно оволодівати новими знаннями. Сучасна молода людина об’єктивно змушена бути більш мобільною, інформованою, критично і творчо мислячою, отже, і більш мотивованою до самонавчання і саморозвитку.

Новий етап у розвитку шкільної освіти пов’язаний із упровадженням компетентнісного підходу до формування змісту й організації навчального процесу. У чинних навчальних програмах для 11-річної школи на засадах компетентнішого підходу переструктуровано зміст предметів, розроблено результативну складову змісту. До кожної теми програми визначено обов'язкові результати навчання: вимоги до знань, умінь учнів, що виражаються в різних видах навчальної діяльності (учень називає, наводить приклади, характеризує, визначає, розпізнає, аналізує, порівнює, робить висновки тощо).

Компетентність ґрунтується на знаннях і вміннях, але ними не вичерпується, обов’язково охоплюючи особистісне ставлення до них людини, а також її досвід, який дає змогу ці знання «вплести» в те, що вона вже знала, та її спроможність збагнути життєву ситуацію, у якій вона зможе їх застосувати.

Компетентності не суперечать знанням, умінням, навичкам, вони передбачають здатність осмислено використовувати їх. Удосконалення освітнього процесу з урахуванням компетентнісного підходу полягає в тому, щоб навчити учнів застосовувати здобуті знання й уміння в конкретних навчальних та життєвих ситуаціях.

Компетентнісний підхід тісно пов’язаний із такими підходами до навчання, як: особистісно орієнтований (потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі «для всіх» на суб’єктивні надбання одного учня, що їх можна виміряти) та діяльнісний (може бути реалізований тільки в діяльності, тобто в процесі виконання конкретним учнем певного комплексу дій).

Перехід до компетентнісного підходу означає:

а) переорієнтацію з процесу на результат освіти в діяльнісному вимірі;

б) зміщення акценту з накопичування нормативно визначених знань, умінь і навичок на формування й розвиток в учнів здатності практично діяти, застосовувати досвід успішних дій у конкретних ситуаціях.  

За такого підходу найактуальнішою є проблема розвитку особистісних здібностей учня. Важливим стає не наявність у нього внутрішньої організації знань, а здатність застосовувати компетентності в навчанні та житті.

Важливою умовою навчання і першим кроком до формування компетентності учня вважаю внутрішню мотивацію (самомотивацію). Для цього дотримуюся таких вимог:

- навчальна мета як необхідність, а не навязування  «зверху»;

- право дітей на вибір навчального завдання;

- завдання відповідають віковим особливостям дитини;

- відсутність часових обмежень для виконання робіт;

- мінімум ситуацій змагання.

Я відмовилася від так званої енциклопедичності змісту шкільного навчання і формую в школярів передовсім ті знання, які є необхідними для виконання практичних, ситуативних, особистісно орієнтованих комунікативних завдань, а перевірку рівня засвоєння великого обсягу навчального матеріалу здійснюю на репродуктивному рівні.

   Компетентнісний підхід - лише один із чинників, що сприяють модернізації змісту освіти, він лише доповнює низку освітніх інновацій.

   Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню вмінь і навичок, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії. Під час такого навчання діти вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення.

На мою думку, орієнтація сучасного шкільного мовознавства на діалогізм, а в педагогіці - на діалог двох суб’єктів навчального процесу - учня і вчителя робить інтерактивну технологію особливо привабливою для вчителя-мовника.  

Оскільки в науковій літературі відсутня класифікація інтерактивних технологій навчання, я спираюся на умовну робочу класифікацію за формами (моделями) навчання, запропоновану О. Пометун і Л. Пироженко. Вони розподіляють їх залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів:

- інтерактивні технології кооперативного навчання;

- інтерактивні технології колективно-групового навчання;

- інтерактивні технології ситуативного моделювання;

- технології опрацювання дискусійних питань.

Інтерактивна взаємодія потребує певної зміни життя класу, тому починаю з поступового включення елементів моделі: учням і вчителю необхідно звикнути до них. Вважаю, краще старанно підготувати кілька інтерактивних занять у навчальному році, ніж часто проводити наспіх підготовлені.

Інтерактивне навчання буде дієвим лише тоді, коли виконуватиме роль не самоціллі, а виступатиме засобом для досягнення в класі атмосфери співробітництва, порозуміння, доброзичливості.

Особливу увагу надаю організаційному заняттю, під час перебігу якого разом з дітьми створюю правила роботи в класі. Спочатку практикую прості інтерактивні технології (робота в парах, малих групах, мозковий штурм тощо), поступово ускладнюючи більш складними.

Щоб охопити весь необхідний матеріал, глибоко його вивчити із застосуванням елементів інтерактивного навчання, планую свою роботу, зваживши усі «за» та «проти», визначивши коло завдань випереджувального характеру.

Під час виконання вправ учням даю час подумати над завданням, щоб вони сприйняли його серйозно, а не механічно. На одному занятті намагаюся використовувати одну (максимум - дві) інтерактивну вправу.

Використання інтерактивного навчання дає можливість для професійного росту вчителя, його навчання разом з учнями.

Розвиток навичок міжособистісного спілкування і спілкування в невеликих групах - основний елемент спільного навчання. Навички керівництва, прийняття рішення, вироблення довіри, спілкування й улагодження конфліктів дають учням можливість успішно виконувати як групове, так і індивідуальне завдання.

Організовуючи парну чи групову роботу учнів, намагаюся не застосовувати слова «розподіліться», миліше звучить «об’єднайтеся». Учні об’єднуються в пари, групи. Ефективною групова робота буде, якщо об’єднуються 5-6 учнів.

Усе, що пропонують учні, завжди почуте й обговорене. Допомагаю дітям опрацьовувати інформацію і прийняти власні рішення. Слідкую за тим, щоб ніхто з учнів не залишився поза обговоренням. Вважаю, що для ефективної взаємодії й розвитку навичок критичного мислення всі міркування й висновки учнів повинні сприйматися вчителем серйозно.

Особливо ефективна на початкових етапах навчання учнів робота в малих групах. Її використовую для досягнення будь-якої дидактичної мети: засвоєння, закріплення, перевірка знань тощо. За умов парної роботи всі діти в класі мають можливість говорити, висловлюватися. Робота в парах дає час учням подумати, обмінятися ідеями, озвучити свої думки перед класом. Вона сприяє розвитку навичок спілкування, вміння висловлюватися, критично мислити, переконувати, вести дискусію.

Під час роботи в парах учні швидше виконують вправи, які за інших умов потребують великої затрати часу. Серед них можна назвати такі:

- обговорити текст, завдання;

- узяти інтерв'ю, визначити ставлення партнера до завдання;

- зробити критичний аналіз, редагувати письмову роботу;

- сформулювати підсумок уроку;

- розробити питання до вчителя або до інших учнів;

- проаналізувати разом проблему, вправу чи експеримент;

- протестувати та оцінити один одного;

- дати відповідь на запитання вчителя;

- порівняти записи, зроблені в класі.

Діяльність учнів у ротаційних (змінюваних) трійках є подібною до роботи в парах. Цей варіант навчання сприяє активному, ґрунтовному аналізу та обговоренню нового матеріалу з метою його осмислення, закріплення і засвоєння.

Роботу в малих групах використовую для вирішення складних проблем, що потребують колективного розуму.

    Залежно від змісту та мети навчання можливі різні варіанти організації групової роботи: «Діалог», «Синтез думок», «Спільний проект», «Пошук інформації», «Коло ідей».

До технологій колективного групового навчання належать ті, що передбачають одночасну спільну (фронтальну) роботу всього класу.

Ключем до ефективності обговорення великою групою є те, як учитель ставить запитання. Намагаюся уникати запитань, на які можна дати відповідь коротко («так», «ні»). Віддаю перевагу відкритим запитанням, що починаються з «як», «чому», «який». Таким чином заохочую всіх учасників до висловлення своїх думок.

Значну роль відіграє реакція вчителя на запитання та коментарі. Вона є вирішальною у створенні навчальної атмосфери, стимулює учасників групи продовжувати ділитися власними думками. Під час дискусії контролюю роботу учнів, даю змогу кожному висловити власну думку і не дозволяю комусь із них домінувати над групою.

Серед технологій колективного групового навчання виділяю такі форми: обговорення проблеми в загальному колі, мікрофон, незакінчені речення, мозковий штурм, «броунівський рух», «мозаїка», аналіз ситуації, дерево рішень.

Технологія «Незакінчене речення» поєднується з «Мікрофоном» і дає можливість грунтовніше працювати над формою висловлювання власних думок, ідей, порівнювати їх з іншими. Робота за такою методикою дозволяє долати стереотипи, заохочує вільніше висловлюватися, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті й переконливо.

Розумовий штурм використовую для вирішення конкретної проблеми. Він дає можливість зібрати якомога більше ідей щодо проблеми від усіх учнів протягом певного, чітко визначеного часу, спонукає учнів розвивати уяву та творчість, сприяє формуванню вміння вільно висловлювати свої думки.

Броунівський рух (навчаючи – учусь) ефективний під час вивчення блоку інформації або при узагальненні та повторенні вивченого. Він дозволяє учням узяти участь у передачі своїх знань однокласникам. Використання цього методу дає загальну картину понять і фактів, що їх необхідно вивчити на уроці, а також викликає певні запитання та підвищує інтерес до навчання.

Дерево рішень допомагає учням проаналізувати та краще зрозуміти механізми прийняття складних рішень.

Модель навчання у грі - основа технології ситуативного моделювання, побудова навчального процесу за допомогою включення учнів у гру (ігрове моделювання явищ, що вивчаються).

Використання гри в навчальному процесі завжди стикається з протиріччям: навчання - процес цілеспрямований, а гра за своєю природою має невизначений результат (інтригу). Тому завдання вчителя при застосуванні гри в навчанні полягає в її підпорядкуванні визначеній дидактичній меті.

В організації самої гри звертаю увагу на її внутрішню сутність (моделювання події, явища, виконання певних ролей). Ігрова модель навчання покликана реалізувати, окрім основної дидактичної мети, ще й комплекс цілей:

- забезпечення контролю виведення емоцій;

- надання учневі можливості самовизначення;

- допомога в розвитку творчої уяви учнів;

- надання можливості формування навичок співробітництва;

- надання можливості висловлювати свої думки.

Учасники навчання, за ігровою моделлю, перебувають в інших умовах, ніж у традиційному навчанні. Учням надаю максимальну свободу інтелектуальної діяльності, яку обмежую лише правилами гри. Учні самі обирають власну роль у грі, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її розв'язання, беруть на себе відповідальність за прийняте рішення. В ігровій ситуації виступаю то як інструктор (ознайомлення з правилами гри, консультації під час її проведення), то як суддя-рефері (коректування і поради щодо розподілу ролей), то як тренер (підказки учням для прискорення проведення гри) або головуючий, ведучий (організатор обговорення).

Арсенал інтерактивних ігор досить великий, але найбільше використовую моделюючі.

Серед технологій ситуативного моделювання в навчанні української мови варто виділити форми розігрування ситуацій за ролями: рольова гра, програвання сценки (інсценізація), драматизація, проведення конференції тощо.

Останнім часом серед багатьох сучасних технологій заслуговує на увагу особистісно орієнтоване навчання. Воно вимагає від сучасного вчителя як зазначає С. Босак, стати на уроці експериментатором, дослідником, конструктором, здатним створити на уроці ситуацію співтворчості, співпраці, разом з учнями здійснювати рівноправну діяльність.

Розвивальне навчання - основа формування творчої, креативної особистості, яка внаслідок зовнішніх факторів потребує для актуалізації творчого потенціалу людини, додаткових мотивів, особистісних утворень, здібностей, що сприяють досягненню творчих результатів в одному чи кількох видах творчої діяльності.

Основні принципи розвивального та особистісно зорієнтованого навчання реалізую в системі комплексних вправ, а проблемно-поступового - у випереджальних завданнях для групової та індивідуальної роботи. Вони можуть бути такими:

- підготувати повідомлення про мовне явище, що вивчається;

- прочитати теоретичні відомості в підручнику;

- підготувати повідомлення, використовуючи нові одиниці мови (поняття).

Опанування рідною мовою реалізую в процесі мовленнєвої діяльності з використанням зв’язних текстів та з урахуванням їх культурологічних, дидактичних та розвивальних можливостей. Такий підхід активізує увагу учнів, сприймання ними матеріалу, індивідуалізує навчання, стимулює бажання вчитися.

Велику розвивальну роль у формуванні творчих здібностей учнів відіграє стилістичний експеримент (синтаксична синонімія) та стилістичне конструювання. Стилістичний експеримент пов’язаний зі знаннями учнів синонімів, з уміннями використовувати їх у зв’язних висловлюваннях під час виконанням вправ на конструювання, переконструювання текстів різних типів і стилів. Вправи на стилістичне конструювання спрямовані на формування в учнів умінь будувати речення, тексти, враховуючи стиль, тип і жанр мовлення, ситуацію спілкування.

Урок, спрямований на вироблення комунікативних компетенцій, має свої ознаки: опора на суб'єктивний досвід школяра, суб’єкт-суб’єктні відносини учасників навчального процесу, діяльнісна основа та структурованість, мотиваційний етап (з’ясування емоційного стану школяра, актуалізація його суб'єктного досвіду); цілевизначення та планування діяльності; етап рефлексів та оцінювання.

Основними методами організації навчання такого уроку є:

а) створення умов для активної участі школяра у процесі навчання;

б) забезпечення послідовності й системності в оновленні технологій:
від найпростіших (робота в парах) до складніших («Мозаїка», диспути);

в) спрямованість навчальної діяльності особистості на формування
життєвих компетентностей;

г) опора на суб’єктивний досвід учня;

д) створення на уроці проблемних ситуацій, наближених до реальних;

є) обов’язковість рефлексів діяльності: що ми робимо? з якою метою? і чому саме так ми це робимо? який результат ми хочемо отримати?

За змістом матеріалу готую запитання для актуалізації суб’єктивного досвіду школярів (Що ви знаєте про…? Які асоціації викликав у вас…? Що значить для вас…? Що нового ви дізналися з уроку?)

Рефлексія - обов'язковий етап. Сюди може входити написання 5-10-хвилинного есе, усні чи письмові відповіді на питання: Чи сподобалося вам так працювати? Що вам дало написання есе для засвоєння вивченої теми?

Не можна не погодитися з думкою О. Овчарук: «…Сьогодні актуальності набуває поняття компетентностей, що пов’язано з багатьма чинниками, оскільки саме компетентності… є тими індикаторами, які дозволяють визначити готовність учня, випускника до життя, його подальшого розвитку й активної участі в житті суспільства».^.

Неможливо уявити ті види робіт, які будуть виконувати наші учні після закінчення школи. Для того, щоб працювати в майбутньому, будуть необхідні абсолютно нові знання.

Величезний обсяг доступної інформації спонукає до думки, що в школах уже не можна отримати достатню кількість знань. Конкретна інформація, яку ми здатні запропонувати нашим учням, складе тільки невеличку часточку будь-якої галузі знань та становитиме лише незначну частку того обсягу інформації, що знадобиться їм у житті.

Сьогодні учні повинні вміти самостійно аналізувати інформацію і діяти, орієнтуючись на ступінь її корисності. Вони повинні бути здатні досліджувати нові ідеї, розглядаючи їх із численних перспектив, і породжувати власні судження стосовно їх достовірності, а також оцінювати й визначати цінність цих ідей на основі власних потреб і цілей.

Робота над розвитком мовленнєвих компетентностей учнів вимагає часу, уваги і мети, а викладання має бути чітким і зрозумілим. Необхідно виділяти достатньо часу для обміну думками і для розвитку творчих здібностей учнів. Найбільший успіх мають ті вчителі, які в центрі уваги ставлять учня. Виміром якості шкільної освіти має стати вміння школярів учитися.

Вміє учитися той учень, який сам визначає мету діяльності або приймає ту, яку ставить учитель; виявляє зацікавленість навчанням, докладає вольових зусиль; організовує свою працю для досягнення результату; самостійно опановує потрібні знання; виконує в певній послідовності сенсорні, розумові чи практичні дії; прийоми, операції: усвідомлює свою діяльність і прагне її вдосконалити; володіє уміннями й навичками самоконтролю і самооцінки. Основу цього переліку становить сформованість мовленнєвих компетентностей, які передбачають вироблення в учнів умінь комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях, самостійно здобувати й застосовувати знання, формують бажання самостійно вчитися. Вважаю, що кожна дитина може побачити «зорі у буденних калюжах на життєвих шляхах».

За крок до успіху

Анатоль Франс якось зазначив: «Мистецтво навчання є мистецтвом пробудження в юних душах допитливості і послідуючого її задоволення. Коли ж насильно забивають голову знаннями, вони тільки гнітять і засмічують розум».

Кожен учитель, плануючи урок, прагне одного – досягти успіху. А успіх – це, в першу чергу, виконання поставлених завдань, які безпосередньо пов’язані з учнем, його здібностями, вміннями, розвитком. Перше завдання вчителя в досягненні цієї мети полягає, за словами Я.Коменського, в тому, щоб поставити справу так, коли все підлягає вивченню, вивчається легко, швидко, ґрунтовно.

   Масовим залученням учнів до самостійної роботи учитель сприяє розвитку дітей, максимально робить їх своїми помічниками, до уваги бере їхні інтереси, життєвий досвід.

    Критеріями результативності роботи є підвищення інтересу школярів до предмета, удосконалення якості знань учнів, прагнення працювати постійно і наполегливо, бажання утвердитися в колективі. Якщо вчитель намагається працювати на результат, то сфера його діяльності має бути безмежною.

    Готуючись до кожного уроку, прагніть зробити процес навчання багатоаспектним: виробити в учнів уміння грамотно писати і висловлюватися, емоційно розповідати, доречно підбирати слово  в певній ситуації, передавати своє ставлення до повідомленого. За таких умов реалізується кінцева мета вивчення мови у шкільному курсі освіти, а крім того, школярі пізнають життя в усій його розмаїтості, вчаться не розгублюватися в складних ситуаціях.            

     Учитель не повинен зупинятися ні у своєму навчанні, ні в своїй творчості, ні в оволодінні новими методами і прийомами. Якщо педагог припинив своє творче зростання, значить, він перестав жити. Саме про це писав Б.Степанишин: «Творчість учителя-словесника треба розуміти не як суцільні методичні новації, а як постійне прагнення уникнути трафарету, одноманітності, що вбиває дитячий інтерес».

       Безперечним у навчально-виховному процесі є те, що вчитель має бачити завжди перед собою особистість, яка прагне бути успішною, любити її та поважати. Результативність досягається тоді, коли це спільне бажання дітей та учителя, бо «один у полі не воїн» і не буває гри в одні ворота.

    «Успіх іде назустріч тим, хто його прагне» - істина, в яку я вірю.    Люблю постійно шукати, вимагати, вдосконалювати - вважаю, що це єдиний шлях учительської натхненної праці.

    Щоденна робота з формування життєвих компетентностей шляхом використання новітніх технологій, елементів розвивального навчання спрямована на реалізацію моделі випускника.